Украинская писательница о Баку: «І якщо одного разу ти побачиш нічний Баку, я знаю, ти скажеш: серденько, ось він—мінливий Схід»

Украинская писательница Мария Косян, автор романа «Коли в місті N. дощить» написала о своих ярких впечатлениях после первой поездки в Баку.  Как это—посмотреть на любимый город глазами молодого украинского литератора? Мы решили поделиться с Вами этими записками. 

«Вітер, вогонь, нафта, каміння й море - ось він, Баку. 

Я блукаю нічними вулицями, вслухаюсь у тягучу вимову - різкі приголосні й голосні, напнуті, як канати. Дивлюся вгору - чорний Усесвіт падає на мене. 

Старе місто: Жовто-сірі стіни фортець, вежі зі стесаного каменю, жінки в хіджабах / коротких спідницях, чоловіки зі спраглими / втомленими очима, торговці килимами й солодощами, прозорі крапки комах (їх тут безмір), дорогі ресторани й кав'ярні на два столики. Між багатством і бідністю - прірва.

Нове місто: Три хмарочоси (за формою - язики полум'я) небо облизують жадібно, безліч висоток у хмари впираються, зірок не побачити - тільки відблиск вогнів земних. Десятки, ні, сотні нафтових качалок гострими дзьобами землю риють, незмінні затори, фіолетові таксі (горбаті "бадріджани", щойно з ґрунту висмикнуті) і жоден водій чи перехожий не знає дороги будь-куди.

Кажуть, шляхи Господні - незбагненні. 

І якщо одного разу ти побачиш нічний Баку, я знаю, ти скажеш: серденько, ось він - мінливий Схід». 

Также Мария посетила мечеть, где туристы имеют возможность открыть ещё одну грань жизни Востока. Баку славится своими старинными мечетями, которые веками хранят аутентичность и уникальность азербайджанской культуры.

«Мечеть - солом'яно-жовта, як тутешні гори й суха земля, на замок піщаний скидається, мінарети голками в небо безхмарне стрілять. 

Усередині: килим - пір'ям пухким під ногами, стіни - білявим снігом мені на очі падуть.

Часом, на околицях Баку, я чую тягучий голос, він котиться кулею, відбивається від дахів будинків, на молитву скликає. Він  розтікається концентричними колами, на всі сторони світу шириться. 

І тоді цей таємничий голос, сплески й шурхіт морських хвиль, розмірений глухий  гул міської автостради, перегуки чоловіків, щебетання жінок, настирливе завивання вітру (ууу-уууу), цоркотіння нардів, дзижчання комах зливаються в єдину ноту. 

Так звучить Схід.»

И конечно же, писательница не могла не написать про Каспий, который навсегда остаётся в памяти туристов...

«Море білим піниться: вгору – вниз - вгору. Морські потвори на гойдалках бавляться. Хвилі стінами виростають.

Ідеш вічність, а під ногами - пісок, Каспія лиш колін сягає. І тільки згодом, здається, після сотні метрів шляху, ковтає тебе з головою.

Ти можеш побачити місця, де збираються самі вершки, а можеш лишитися на пустельних пляжах поміж крихітних бешкетників. 

Море для всіх - те саме.»
 

А какие Ваши воспоминания о Баку? Делитесь ими в комментариях или отправляйте на почту [email protected]