23 роки тому сталася найкривавіша трагедія Карабахської війни: знищення понад 600 мирних жителів азербайджанського міста Ходжали. 

Ніхто так не розуміє українців у їхній війні 2014-2015 років, як азербайджанці. Те, що Україна переживає тепер, Азербайджан переживав у 1988 – 1994 роках. Йдеться про велику жорстоку війну, яку спровокував «великий брат». Найбільшою трагедією цієї війни стало масове вбивство мирних жителів у місті Ходжали. Це зробили вірменські бойовики за активної підтримки військовослужбовців СРСР – 336 мотострілкового полку. Загалом в українській та в азербайджанській війнах чимало спільних рис. Історія повторюється… 

Нагірний Карабах:

1) Радянська влада активно сприяла переселенню до Нагірного Карабаху, що був частиною Азербайджану, етнічних вірмен

2) У лютому-березні 1988 року ідею возз'єднання Нагірного Карабаху з Вірменською РСР підняв офіційний друкований орган Нагірно-Карабахського обкому Компартії Азербайджану і Ради народних депутатів НКАО «Радянський Карабах», 
який мав понад 90 тис. передплатників.

3) Реакція Заходу на анексію Вірменією за підтримки СРСР Нагірного Карабаху була в кращому випадку обережною, оскільки сприймалася не більше ніж ускладнення, що перешкоджає “горбачовській” програмі реформ.

4)Восени 1987 РОКУ у Нагірному Карабасі та Вірменії було проведено масовий збір підписів під вимогою про передачу Карабаху до складу Вірменської РСР, який його організатори назвали «референдумом». Однак це «волевиявлення» не було визнане міжнародною спільнотою. 

5) З січня 1988 року до Баку почали прибувати азербайджанські біженці з Нагірного Карабаху. 
В кінці війни загальна кількість біженців перевалила за мільйон.

6) Уряд СРСР у 1988 році відкрито підтримав сепаратистські настрої вірмен Нагірного Карабаху, 
чим фактично розв’язав війну у регіоні. 

7) Формально президент СРСР Михайло Горбачов виступав за територіальну цілісність Азербайджану

8) Перша велика кров Нагірно-Карабахського конфлікту пролилася у м. Сумгаїт, де банди невідомих винищували вірменське населення. Міліція у це не втручалася, деколи навіть допомагаючи організаторам погрому. Згодом з’ясувалася,що провокація у Сумгаїті була підготовлена заздалегідь. 

9) До початку травня вірмени, які проживали на північ від Нагірно-Карабахської автономної області, створюють перші незаконні військові формування. Міліція не протидіє цьому. З часом ці ж люди проголосили НКР- псевдореспубліку з покинутими містами та випаленими селами.

10) Після початку відкритих бойових дій внутрішні війська СРСР замість того, щоб сприяти стабілізації ситуації,
роз'єднуючи конфліктуючі сторони, виконували невластиві їм політичні функції. 

11) 20 січня 1990 року до Баку, який виступав проти приєднання Карабаху до Вірменії, введено радянські війська. 
Військовими було вбито 137 азербайджанців та близько 800 – поранено.

12) 10 вересня 1992 року азербайджанським силам вдалося затримати шістьох російських солдатів, що воювали у Карабасі на вірменській стороні. Військова колегія Верховного суду Азербайджану визнала їх винними в «проведенні диверсій і вбивстві понад 30 азербайджанських солдат», 12 травня 1993 року п’ятьох з них засудила до страти, а одного – до 15 років позбавлення волі. 

13) Зброю та боєприпаси Вірменії поставляла Росія «у рамках військового співробітництва»

14) 25-26 лютого вірменські збройні формування захопили місто Ходжали; після чого почалися масові вбивства мирних жителів, які у низці джерел характеризується як найжорстокіше кровопролиття за час Карабахської війни. Значну допомогу вірменським бойовикам надав 366 мотострілковий полк СРСР, розквартирований у місті Ханкенді (Степанакерт). 

15) Згідно з даними Азербайджанської служби з мобілізації та призову, у вірмено-азербайджанській війні 
загинули 11 557 військовослужбовців.

16) Вірмени разом з Нагорним Карабахом окупували 7 азербайджанських районів: Лачинський, Кельбаджарський, Агдамський, Джебраїлський, Фізулінський, Губадлинський, Зенгиланський -вони стали так званим «поясом безпеки». Це етнічні азербайджанські землі, повністю спустошені війною. 4 резолюції Радбезу ООН щодо їх повернення Азербайджану залишаються і досі невиконаними зі сторони Вірменії.

Донбас:

1) Радянська влада винищила корінне українське населення Донбасу організацією Голодомору у 1932-1933 роках. 
Після цього Донбас примусово заселяли вихідцями з цілого Радянського Союзу, переважно росіянами.

2) Рушійною силою перших заворушень у Донбасі була Комуністична партія України. Саме під її прапорами пройшли перші сепаратистські мітинги у Донецьку, Луганську, Маруполі, Запоріжжі, Дніпропетровську та інших українських містах.
Фінансування компартія отримувала з Росії. 

3) Реакція Заходу на анексію Криму і війна у Донбасі протягом цілого 2014 року викликали «глибоке занепокоєння» у країн Заходу. Санкції, які вони запровадили проти Росії, виявилися відносно м’якими. 

4) Восени 2014 року на окупованій території Донецької та Луганської областей було проведено незаконні референдуми щодо приєднання цих областей до Росії. Жодна країна світу ці референдуми не визнала. 

5) З червня 2014 на вільні від окупантів українські землі з Донбасу, лише за офіційними даними, виїхали понад 1,5 млн. осіб. 

6) Уряд Росії, починаючи з березня 2014 року, робив усе для того, щоб розколоти Україну, 
підтримуючи та навіть нав’язуючи сепаратистські ідеї. 

7) Президент Росії Володимир Путін неодноразово наголошував на тому, що він підтримує територіальну цілісність України

8) 2 травня 2014 року в Одесі невідомі обстріляли пішу колону проукраїнськи налаштованих людей. У результаті безпорядків, що виникли згодом, загинули 47 осіб, переважно проросійськи налаштованих. Міліція у це не втручалася, допомагаючи організаторам безпорядків. 

9) Навесні 2014 року сепаратистськи налаштовані жителі Донбасу разом з приїжджими росіянами, отримуючи фінансування з Росії, 
створюють незаконні військові формування: батальйони «Восток» та «Оплот». Міліція не протидіяла цьому. 

10) З перших днів у ЗМІ з’явилася інформація про російський спецназ та російських інструкторів у загонах сепаратистів. 
Місцева міліція та інші силові структури не чинили їм спротиву. 

11) 18 лютого снайпери вбили на Майдані у Києві 86 осіб. За однією з версій, стріляв російський спецназ. Також російські спецназівці, 
розмови яких не раз перехоплювало СБУ, організовували обстріли мирних кварталів Донбасу, у чому згодом звинувачували українську сторону. 

12) Українські війська багато разів брали у полон громадян Росії, які воювали на боці сепаратистів. Найгучнішим затриманням стало захоплення 10 костромських десантників-строковиків разом з їхнім БТРом у 100 км від кордону. Згодом їх було обміняно на українських полонених. На Мюнхенській конференції 7 лютого цього року президент України Петро Порошенко продемонстрував паспорти та військові квитки російських військових, які «заблукали в Україні», та були затримані українськими силовиками.

13) Зброю, боєприпаси, а також важку техніку і артилерію сепаратистам Донбасу поставляла і продовжує поставляти Росія. 

14) На початку лютого розгорілися запеклі бої за так званий Дебальцевський виступ. Тільки 14 лютого сепаратисти обстріляли Дебальцево 170 разів. Більшість з них прийшлося по місту Дебальцевому, у якому не було українських військових. Українські та світові ЗМІ публікували чимало доказів того, що під Дебальцевим під виглядом сепаратистів воюють професійні російські війська: танкісти, артилеристи, десантники, спецназ та війська ППО тощо. 

15) За офіційними даними, у збройному конфлікті на сході України загинули 1432 військовослужбовців, вбито понад 5600 мирних жителів .

16) Окупація Криму не задовільнила апетитів імперії. Під виглядом сепаратистських рухів Москва намагалась у 7 обласних центрах України проголосити псевдонародні республіки, називаючи цей проект «новоросією». Якщо б не масовий добровольчий рух та самопожертва військових, Росія замість теперішніх кількох районів Луганської та Донецької областей – пробила б суходольний шлях до Криму та окупувала усе чорноморське узбережжя, дійшовши до молдовського Придністров’я.

стаття з газети Слово Азербайджану