Удар по амбіціях РФ: як війна в Україні дала Азербайджану шанс для наступу в Карабаху

понедельник, 00:00

Вірменія вимагає від РФ розслідувати дії російських "миротворців" у Нагірному Карабаху.

Така заява пролунала в суботу під час телефонної розмови вірменського прем’єра Нікола Пашиняна з президентом РФ Владіміром Путіним – і таких заяв у розмові досі не міг собі дозволити жоден вірменський лідер.

Лише цей факт показує, що ситуація навколо частково замороженого конфлікту в Нагірному Карабаху докорінно змінилася.

Агресія проти України, а головне – відсутність військових успіхів РФ, підірвали позиції Росії і в інших регіонах. І першим "вибухнув" Південний Кавказ.

 

Хто винний?

Заява 2020 року про припинення вогню формально поставила крапку на Другій карабаській війні, проте не зупинило конфлікт.

Фактично протистояння між Вірменією та Азербайджаном перейшло у режим конфлікту низької інтенсивності. Увесь минулий рік на "новому кордоні" – лінії розмежування між двома країнами, що виникла за результатами тієї війни, траплялися збройні сутички, навіть із використанням артилерії.

Ближче до кінця року конфлікт очікувано пішов на зимову паузу, щоби "прокинутися" навесні.

Проте в ніч з 24 на 25 березня він вийшов на новий рівень.

Вперше після завершення війни сутички відбулися саме у Нагірному Карабаху – на території, яка перебуває під контролем російських "миротворців".

Як зазначається, азербайджанські військові перетнули контактну лінію та захопили село Парух (азербайджанська назва – Фарух). За даними влади невизнаного Карабаху, під час сутичок були загиблі та поранені з обох боків, а азербайджанські військові використали добре відомі безпілотники "Байрактар".

Азербайджанська сторона наголошує, що ніяких сутичок не було, а насправді мало місце "уточнення позиції" їхніми військовими.

Згодом азербайджанські війська вийшли з села, проте на свої попередні позиції не повернулися.

На цей конфлікт мало хто за межами Вірменії звернув би увагу, якби це сталося на "новому кордоні". Там подібні сутички відбуваються регулярною.

Проте такі дії Азербайджану в Карабаху – це в першу чергу виклик РФ.

Ба більше, за всіма свідченнями, російські "миротворці" не стали перешкоджати діям азербайджанців – а це вже справжня сенсація, принаймні для Вірменії, де досі продовжувати вірити у здатність РФ виконувати функції "миротворця".

Наразі у Вірменії озвучено декілька версій такої поведінки росіян – від банального підкупу (перевірити ці підозри і вимагає Пашинян) до того, що це свідома політика РФ.

Мовляв, у такий спосіб Москва вирішила провчити Єреван за те, що на двох голосуваннях у Генасамблеї ООН щодо російської агресії проти України Вірменія вперше не стала підтримувати РФ.

 

Складний вибір для РФ

Важливий момент: сутичка навколо села Парух/Фарух стала першою післявоєнною збройною сутичкою в Карабаху, проте далеко не першим конфліктом там.

Ще на початку березня стався вибух газопроводу, що забезпечує газом весь регіон. Усуненням проблеми зайнялася азербайджанська сторона, проте додатково поставила на трубі вентиль, після чого перекрила поставки газу в Нагірний Карабах. 

Наразі у Карабаху обіцяють відновити постачання газу протягом наступного тижня. Проте більшу частину березня, який у регіоні виявився аномально холодним, населення невизнаної республіки було без опалення.

Швидше за все, схожа практика матиме продовження. Наразі біля карабаських сіл Азербайджан встановлює гучномовці, які вірменською мовою пропонують мешканцям або отримувати азербайджанське громадянство, або їхати у Вірменію.

На цьому тлі бездіяльність російських "миротворців" показує: у РФ немає чи то бажання, чи то можливостей запобігати таким проявам тиску на цивільне населення.

 

Щоправда, після демаршу Пашиняна російське Міноборони оприлюднило заяву, де підтвердило входження азербайджанських військових "у зону відповідальності російського миротворчого контингенту біля Нагірного Карабаху" та закликало відвести війська.

У відповідь Міноборони Азербайджану нагадало, що така російська заява "суперечить характеру двосторонніх відносин та Декларації про союзницьку взаємодію, підписану між двома країнами 22 лютого 2022 року".

Вказана декларація фіксує визнання РФ територіальної цілісності Азербайджану, а відповідно, на думку Баку, жодного порушення тут бути не може.

По суті, РФ виявилася затиснутою між двома підписаними угодами, обираючи, відносини з якою країною для неї тепер важливіші.

Вірменія без союзників

Для Вірменії ці події стали остаточним підтвердженням того, яку стратегічну помилку вчинила країна свого часу, довірившись гарантіям безпеки від РФ.

Нікол Пашинян вже звернувся до Путіна із закликом збільшити контингент "миротворців", проте шанси на це вкрай малі. І річ не лише у тому, що їхня чисельність прописана у міжнародній угоді, але і в тому, що через агресію проти України у РФ просто немає сил для посилення своєї присутності на Кавказі.

До речі, наразі немає даних, які свідчать про зменшення російського контингенту в Карабаху. Натомість є підстави говорити, що РФ пішла на зменшення контингенту військової бази у Гюмрі. Там відбулася планова ротація військових, проте після неї кількість російських блокпостів на "новому кордоні" істотно поменшала.

Однак відведення російських військових з Вірменії – далеко не єдина проблема, яку створила для Єревана війна РФ проти України.

В ситуації, коли сподівань на російську допомогу немає, Вірменія спробувала скористатися альтернативним інструментом, винісши це питання на розгляд Мінської групи ОБСЄ, яка до війни займалася організацією переговорного процесу навколо Карабаху.

І хоча всі країни-посередники Мінської групи (окрім РФ, це також США та Франція) засудили дії Азербайджану, скликання засідання групи наразі неможливе через війну в Україні.

Тож Азербайджан отримав вікно можливостей, щоб істотно посилити свою позицію в Карабаху.

І хоча ризики повернення повномасштабної війни наразі не видаються високими, Баку отримало можливості тиснути на місцеве населення, залишаючи їм вибір між евакуацією у Вірменію та лояльністю Азербайджану.

* * * * *

Ситуація в Карабаху стала першою перевіркою для амбіцій Росії у новій реальності, що розпочалася від початку агресії проти України.

Якщо у РФ не знайдуть, як відповісти на цей виклик, там остаточно втратять останні симпатії у Вірменії. До речі, там тепер дуже популярними стали порівняння своєї ситуації з Україною: наголошується, що Захід, не маючи формальних зобов’язань перед Києвом, допомагає набагато більше, аніж РФ допомагає Вірменії, хоча й має такі зобов’язання. 

А головне – нова слабкість РФ не залишиться непоміченою і в інших регіонах, які Москва вважає своєю зоною впливу.

Напевно, там вже зараз питають себе, чого варті безпекові гарантії від РФ і чи не варто вже зараз, не повторюючи помилок Вірменії, шукати додаткові гарантії. 

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"

https://www.eurointegration.com.ua/articles/2022/03/28/7136747/

 

Теги: 
Азербайджан