Або Україна сама поверне свої землі, або ніхто! Чекати на допомогу від когось – безглуздо. Цю гірку істину давно зрозуміли азербайджанці

среда, 00:00

Сьогодні я висловлю думку, яка може не сподобатися дуже багатьом в Україні. Але те, що я скажу, є правдою. І досвід Азербайджану – тому підтвердження. Отже, чи всі держави й міжнародні організації, які заявляють нині про важливість відновлення територіальної цілісності України, насправді хочуть такого розвитку подій? Чи справді всі вони схвалять дії офіційного Києва, якщо він вирішить повернути Донбас, успішно провівши там антитерористичну операцію й повернувши контроль над Донецьком і Луганськом? Раджу не плекати щодо цього ілюзій.

Краще згадати про те, що відбувалося у вірмено-азербайджанському нагірнокарабаському конфлікті. Його не могли врегулювати протягом понад чверті століття, хоча факт окупації з боку Вірменії Нагірного Карабаху і семи прилеглих до нього районів Азербайджану визнавали всі. Було навіть ухвалено чотири резолюції ООН, у яких чорним по білому було написано, що вірменські збройні формування мають покинути окуповані території Азербайджану.

Територіальну цілісність Азербайджану офіційно визнавали всі. Водночас жодна держава світу не визнала так звану "НКР". Що, утім, не заважало політикам, журналістам і діячам мистецтва з різних країн світу відвідувати окуповані території Азербайджану, зокрема з метою спостереження за "виборами" у стані карабаських бойовиків. На жаль, серед їхніх відвідувачів були й українці.

Займатися врегулюванням вірмено-азербайджанського нагірнокарабаського конфлікту взялася мінська група ОБСЄ, країнами-співголовами якої було оголошено США, Росію, Францію. Водночас деякі міста у США й у Франції уклали договори про побратимство з деякими містами, які перебували під контролем карабаських бойовиків. Навіть більше, у низці міжнародних організацій, наприклад у Європарламенті, з'явилися групи дружби з карабаськими бойовиками. Європарламентарі так відкрито підтримували сепаратизм, так цинічно підігравали бойовикам.

Тож Україна наразі у набагато вигіднішому становищі, ніж те, у якому опинився Азербайджан, що, на свій подив, зіткнувся з найяскравішим виявом горезвісних подвійних стандартів. Окрім того, проти Вірменії за всі майже три десятиліття, протягом яких тривала окупація азербайджанських земель, не запровадили жодних санкцій. Проти Росії за анексію Криму і підтримку бойовиків на Донбасі США та ЄС санкції ввели. Це правильно, але це ніяк не пом'якшує позиції держави-агресора.

От і в нашому випадку Вірменія, яка не відчувала до всього іншого жодного реального тиску на себе, імітувала перемовний процес, намагаючись зберегти зручний для неї статус-кво, який влаштовував, зауважу, і всі три країни – співголови МГ ОБСЄ. Два з половиною десятиліття тривала безглузда "човникова дипломатія".

Із кінця 1996 року і до сьогодні посаду особистого представника чинного голови ОБСЄ з урегулювання карабаського конфлікту обіймає польський дипломат Анджей Каспшик. Сидячи в гарному офісі у Тбілісі, періодично навідуючись в Баку і Єреван, попиваючи коньяк та отримуючи солідну зарплату, він зображував прагнення сприяти врегулюванню карабаського конфлікту. Зрозуміло, що це була імітація.

І ось настав кінець вересня 2020 року. Нова карабаська війна. Вона тривала 44 дні і завершилася в ніч на 10 листопада підписанням тристоронньої угоди про припинення вогню. Підписали його президенти Азербайджану і Росії, а також прем'єр-міністр Вірменії. Азербайджан повернув собі 75% раніше окупованих територій. Це десятки міст, сотні сіл, площа повністю зруйнованої території становить понад 10 тис. км².

Ціна цієї історичної перемоги була високою. Приблизно 3 тис. азербайджанських військовослужбовців стали шахідами. Було чимало жертв серед мирного населення Гянджі і Барди, які вірменська сторона бомбила під час нинішньої війни. Українські журналісти, за що їм низький уклін, бачили все це пекло на власні очі. Представники низки українських телеканалів були в Азербайджані під час війни, вони побували там і зараз, після її закінчення. Вони були шоковані від картини жахливих руйнувань, що залишилися після звільнення Агдама та інших міст.

Але наївні всі ті, хто припускає, що Азербайджан спокійнісінько відновлює свої звільнені землі. Кожна із країн – співголів МГ ОБСЄ продовжує просувати свої інтереси. Вони всі тією чи іншою мірою зацікавлені в існуванні вірмено-азербайджанського конфлікту, щоб одночасно мати важелі тиску як на Баку, так і на Єреван.

І тому ми вже стали свідками спроб реанімації абсолютно безглуздої МГ ОБСЄ, зокрема й через ухвалення різних резолюцій відверто упередженого, цинічного і антиазербайджанського спрямування. Передбачувано на чолі колони такого типу організацій опинився Європарламент. Так, той самий, у якому були групи дружби з карабаськими бойовиками. І в цьому й полягає наш досвід.

Перше – безглуздо чекати від кого-небудь реальної допомоги у звільненні всіх окупованих територій України. Тільки сама Україна, провівши величезну роботу з посилення армії, зі зміцнення економіки, із формування національного консенсусу, може повернути всі свої землі. Або вона сама їх поверне, або ніхто! Це та гірка істина, яка давно стала зрозумілою азербайджанцям. АР у підсумку вдалося здобути блискучу військову перемогу, якій передував тривалий час великої економічної і дипломатичної роботи в цьому напрямку.

Друге – Україні потрібно бути готовою до того, що її майбутня військова перемога, у яку потрібно вірити і яку потрібно наближати вже зараз, може бути засуджена не тільки Росією, але і її союзниками, а також корумпованими європейськими політиками, що засіли в різних міжнародних організаціях. Так, цілком може виявитися так, що знайдуться країни, яким потрібен буде сам факт продовження російсько-українського конфлікту, за допомогою якого можна було б чинити тиск і на Москву, і на Київ.

Це цинічно, брудно. Але це і є те, що називають великою політикою. Чи привід це впадати у відчай? Зовсім ні. Це привід для того, щоб раз і назавжди зрозуміти, що ніхто за Азербайджан і за Україну наших проблем не вирішить. Ніхто, окрім нас самих, не зацікавлений у процвітанні, зміцненні, розвитку наших держав. І ми обов'язково прорвемося. Азербайджан свій прорив уже розпочав. На Україну він чекає попереду. У цьому я ані на секунду не сумніваюся.

ХІКМЕТ ДЖАВАДОВ

 https://gordonua.com/ukr/blogs/hikmet-dzhavadov/abo-ukrajina-sama-poverne-svoji-zemli-abo-nihto-chekati-vid-kogos-dopomogi-bezgluzdo-tsja-girka-istina-davno-stala-zrozumila-azerbajdzhantsjam-1544515.html

Теги: 
Украина