У тому, що гравці футбольної збірної Ірану 21 листопада не заспівали гімн своєї країни перед стартовою для цієї команди грою чемпіонату світу в Катарі проти Англії, немає нічого дивного. Адже перед грою капітан іранців Аліреза Джаганбахш, який виступає в нідерландському клубі "Феєнорд", сказав, що команда колективно вирішить, чи вдаватися до такого кроку на підтримку антиурядових протестів в Ірані.

Розмірковуючи ширше, хочу нагадати, що у складі збірної Ірану виступає нападник німецького "Баєра" Сердар Азмун. Він, разом з іншими іранськими футболістами, написав у соцмережах пости на підтримку іранського народу, проти якого зараз, не побоюсь цього слова, воює мулократичний режим, який править країною з 1979 року. Азмуну ще пощастило – він на волі, грає на чемпіонаті світу. А от легенда іранської збірної, колись найкращий бомбардир серед національних збірних (109 голів) Алі Даеї ризикує життям.

Він брав активну участь у протестах, які розпочалися після смерті 22-річної студентки Махси Аміні. Люди і далі виходять на вулиці, незважаючи на спроби влади їх придушити: уряд блокував інтернет, розганяв демонстрантів гумовими кулями і сльозогінним газом, а також масово заарештовував невдоволених. Іранські ЗМІ повідомляли, що Даеї заарештували й забрали паспорт. Деякі медіа днями написали, що Даеї засудили до страти, проте ця інформація є непідтвердженою.

У будь-якому разі сам факт арешту найвідомішого іранського футболіста не міг не позначитися на настроях гравців збірної Ірану. Вони бачать усе, вони розуміють ступінь жорстокості влади, яка втратила легітимність і тримається на багнетах КВІР, поліції та напіввоєнного ополчення "Басидж". Щоб розуміти масштаб репресій, зазначу, що, за даними іранських правозахисників станом на 20 листопада 2022 року, загинуло вже приблизно 400 демонстрантів.

Проте акції протесту тривають. Тисячі іранців стали учасниками антиурядових маніфестацій у Тегерані, Єзді, Ісфахані, Ардебілі, Занандеджі, Махабаді, Марівані, Хої, Піраншехрі, Голпаегані, Захедані та інших містах. Наймасовішими були акції протесту у містах азербайджанських провінцій Казвін, Ардебіль і Малекан.

Також зауважу, що в Тебрізі поліцейські на мотоциклах розстріляли учасників похоронної процесії, яка прямувала за труною Айлар Хаггі – студентки медичного факультету університету Тебріза, яка загинула від рук сил безпеки. Як уже повідомляли, Айлар Хаггі родом із міста Малекан у Східному Азербайджані і брала участь в антиклерикальних мітингах у Тебрізі. І тут хочу наголосити саме на цій деталі.

Алі Даеї – етнічний азербайджанець. І саме етнічні азербайджанці наразі виступають в авангарді протестів в Ірані. Цьому є безліч пояснень. Наприклад, за останні більше ніж 100 років в Ірані не було шкільної чи іншої освіти азербайджанською мовою, за винятком 1945–1946 років, коли уряд Пішеварі дозволив це.

Ситуація не змінилася після Ісламської революції 1979 року. У чинній конституції Ірану йдеться, що "офіційною й освітньою мовою в країні є перська, але й інші мови етнічних меншин можуть використовувати". Хоча цю статтю ніколи не застосовували на практиці. У підсумку понад 30 млн азербайджанців Ірану позбавлені свого фундаментального права здобувати освіту рідною мовою. Це і є дискримінація, схвалена на державному рівні.

Окрім того, азербайджанці Ірану мають перед очима приклад Азербайджану – світської держави, яка стрімко розвивається, котра здобула перемогу в 44-денній війні, всупереч планам офіційного Тегерана, який, на відміну від Туреччини, не став розривати відносини з Вірменією після окупації нею територій Азербайджану. Іран упродовж усього часу окупації земель АР поглиблював і розширював відносини з країною-окупантом. Навіть більше, багато іранських компаній брали активну участь у пограбуванні окупованих територій Азербайджану.

Проте Азербайджан здобув перемогу, зміцнивши свої позиції як політичний, економічний, військовий лідер Південного Кавказу. Що, звичайно, бачать і іранські азербайджанці, які розуміють, що причина зубожіння цієї стародавньої, потенційно дуже багатої країни – керівний мулократичний режим, готовий витрачати величезні кошти не на соціальну підтримку населення, а на розроблення зброї, частину якої вже використовує Росія у війні проти України.

Розуміючи все це, режим мулократів намагається задобрити азербайджанців Ірану. І ось ми почули, як заговорив радник із зовнішньої політики вищого керівника Ірану Алі Акбар Велаяті, який із 1981-го до 1997 року обіймав посаду міністра закордонних справ Ірану. Він двічі брав участь у президентських виборах і нині є однією з найвпливовіших політичних фігур в Ірані. І ось Велаяті високо оцінив основну роль азербайджанського народу в історії Ірану. "Я теж азербайджанець", – підкреслив Велаяті.

Безперечно, це була спроба загравання з іранськими азербайджанцями. Але ж саме спроба. Тому що жодних конкретних кроків щодо вирішення фундаментальних проблем азербайджанців, позбавлених права здобувати освіту рідною мовою, режим, який править в ІРІ, робити не має наміру. Він узагалі планує придушити протести у країні за будь-яку ціну. Саме проти цього виступають мирні громадяни цієї країни. Саме на підтримку свого народу, який бореться із владою, виступили футболісти збірної Ірану з футболу.

ХІКМЕТ ДЖАВАДОВ

Голова Всеукраїнської громадської організації "Об'єднана діаспора азербайджанців України".

Більше читайте тут: https://gordonua.com/ukr/blogs/hikmet-dzhavadov/v-avangardi-protestiv-v-irani-vistupajut-etnichni-azerbajdzhantsi-i-na-tse-voni-majut-masu-prichin-1637333.html